«Заради майбутнього» Макса Кідрука
20 Заради майбутнього вони ще надто малі були й не показувалися. Коротше, увечері того дня, коли ми приїхали, кішка прийшла до будинку, взялася тертися об двері й голосно нявка- ти — просилася досередини. Мій батько прогнав її. Не через те, що не любить котів, просто він досі сер- дився на тих придурків, що ледь не спалили дачу, й ро- зумів, що в будинку до осені ніхто не житиме. Не бу- ло куди її пускати. Зате кішка вирішила, що її вигнали через кошенят. Вона задушила всіх до одного, усіх шіс- тьох, і за півгодини притягла на ґанок. Виклала ряд- ком перед дверима. Типу, дивіться—проблема вирі- шена, кошенят нема, пустіть мене назад. На кілька секунд у салоні запала мовчанка, яка на тлі одноманітного гудіння двигуна здавалася ще більш гнітючою. Тенгіз та Іван крадькома перезирнулися. Іван Левін самими губами зобразив: «Що це за хер- ня?!» Тенгіз стенув плечима — мовляв, напевно, це така прикольна історія, — а тоді промимрив: —Ага, окей. Левін, сухо прокашлявшись, скоса поглянув на Катю: —Нагадай, чого ми не захотіли обговорювати ва- ше весілля? Катя спершу вирішила прикритися самозаглибле- ним мовчанням, але передумала й удруге кинулася на допомогу приятельці. Нахилившись, попросила Івана: —Розкажи про концерт. Тенгіз закотив очі:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx