«Заради майбутнього» Макса Кідрука
26 Заради майбутнього —Не те щоб мені дуже хотілося дослухати до кін- ця історію про концерт «Айрон Мейден», але це, — він кивнув на магнітолу, — трохи підхарює. Ще од- на така балада, і я тупо засну за кермом. —Добре, хай буде радіо, — погодилася Катя. —Міро? — для годиться поцікавився Тенгіз. —Я теж за радіо, — підтакнула дівчина. Левін утопив кнопку викидання диска та перемкнув- ся на радіо. Насичений білий шум заглушив шарудін- ня коліс, що протискалося крізь шибки машини. Іван примружився й повів пальцем уздовж магнітоли. —Де тут пошук станцій? Тенгіз, не дивлячись, намацав потрібну кнопку, білий шум немовби запульсував, а на екрані по цент ру магнітоли замиготіли цифри — програма пошуку радіостанцій перебирала частоти FM-діапазону. За десять секунд мерехтіння цифр тричі припинялося, проте щоразу сигнал виявлявся надто слабким, крізь тріскотіння завад ледве пробивалося нерозбірливе, зім’яте пищання, і за мить пошук запускався знову. Левін невдоволено прокоментував: —Нічого не знаходить. —Та хрін його знає, —сказав Тенгіз. —Мабуть, ми в такій дупі, де нічого не ловить. —Ага. Іван намірився щось додати, проте не встиг розту- лити рота. Пошук зупинився на позначці 89,7 МГц. Білий шум вирівнявся, після чого повéрх нього почав
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx