«Заради майбутнього» Макса Кідрука
28 Заради майбутнього живцем видирали нутрощі. Не те щоб Левін коли- небудь чув, як кричить людина, з якої живцем види- рають кишки, однак… —Звідки це? — випалила Мирослава. Їй ніхто не відповів. Тенгіз промимрив: —Це, по-твоєму, краще за Бон Джові? Левін проігнорував його. —Може, це просто початок… е-е… однієї з пі- сень, —він закусив губу, —не знаю… Еліса Купера? —Це ти у мене питаєш? — крізь зуби процідив Тенгіз. — Я на твоїх патлачах не знаюся. Крики не припинялися, навпаки — лише поси лювалися. —Звідки це? — повторила запитання Миросла- ва. —Це з радіо? Чи десь іззовні? Іван Левін спершу припав до вікна праворуч від се- бе, але майже відразу відсахнувся, так ніби боявся, що з темряви понад дорогою на нього щось кинеть- ся. На вікна навалювалася непроглядна пітьма. —Зменши звук, — наказав Тенгіз. — Не вими- кай, просто приглуши. Левін послухався. Покрутив регулятор, і надсад- не, розпачливе волання стало майже нечутним скиг лінням. —Це точно з радіо, — сказав він. —Та ну його! Якась херня! — Тенгіз потягнувся до вимикача, проте Левін неочікувано для самого се- бе перехопив його руку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx