«Заради майбутнього» Макса Кідрука
29 Р61 —Почекай… —Ти чого? —Почекай, кажу. — Морщачи лоба, Левін уту- пився в Тенгіза. Впродовж кількох секунд він роздив- лявся товариша так, наче намагався розколупати по- глядом його голову. —Ввімкніть іншу станцію,—попросила Катя. — Будь ласка. Іван відпустив Тенгізову руку, проте змінювати частоту не став. Пальці лівої руки застигли за санти- метр від магнітоли, він ніби грів їх на невидимо- му вогні. Шум завад до того моменту цілковито щез. Нато- мість із динаміків залунав дитячий плач упереміш із гортанним, анітрохи не дитячим підвиванням. —Що це, блядь, таке? — Вчепившись у кермо, Тенгіз спершу озирнувся на дівчат, після чого пере- вів погляд на Левіна. Ніхто не відповів, і хлопець продовжив: — Я серйозно! Якийсь радіолюбитель транслює дитяче рюмсання і… і… — він не міг дібра- ти слово, — оце завивання? —Це не рюмсання, — сказала Мирослава. —Блін, дякую, що сказала!—вигукнув Тенгіз.— Що б ми без тебе робили! —Це може бути… — Левін почав пояснювати, проте затих на півслові, коли на задньому тлі розквіт- ли глухі стогони. —Може бути що? — озвалася Катя.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx