«Заради майбутнього» Макса Кідрука
31 Р61 Він нахилився до керма, вгризаючись очима в тем- ряву, що виповзала зусібіч і лещатами стискала кво- лі конуси світла від фар. —Це просто радіо, — не надто впевнено запе речив Левін. Раптом Катя заволала: —ЗНА-А-А-К!!! Від несподіванки Тенгіз та Іван підстрибнули. —Господи, не горлай так! — гаркнув Тенгіз. — Я ледь у штани не наклав! —Ми проскочили поворот! — Катя вказувала пальцем на щось, що залишилося позаду машини. Тенгіз збавив швидкість і кинув погляд назад, про- те, певна річ, нічого не побачив. —Що, справді? —Так! —обурилася дружина. Вона різко випро- стала руку, немовби вистреливши долонею в бік маг- нітоли. — І вимкніть це! Приберіть це верещання! Хворобливе постогнування та виття відступили на другий план, зате дитячий плач і рюмсання залунали так чітко й гучно, що тепер здавалося, ніби дитина їде разом із ними. Тенгіз запитально глипнув на Левіна. —Ти щось бачив? Іван стенув плечима. Замість нього відповіла Ми- рослава: —Там був великий знак: прямо —на Глухів і Ні- жин, праворуч — на Суми та Конотоп.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx