11 струнке, треноване тіло. Привабливий. Небезпечний. Страшний. Він мене лякає. Він регоче, а я зістрибую з ліжка й забиваюся в куток. Він роздивляється мізерну подушку на вільному ліжку, що цього ранку з’явилося в камері. Матрац і заяложена ковдра сягають хіба половини його тіла. Він кидає оком на моє ліжко. Потім на своє. Однією рукою зсуває їх разом. Ногою попихає два металеві каркаси на свою половину кімнати. Простягається на двох матрацах, підкладає мою подушку собі під спину. Я починаю тремтіти. Закушую губу й відповзаю в темний куток. Він украв моє ліжко, мою ковдру й мою подушку. У мене залишилася тільки підлога. Тепер я матиму лише підлогу. Я ніколи не зможу забрати свої речі назад, бо надто налякана, просто паралізована страхом, у мене параноя. — Тож, що з тобою сталося? Ти очманіла? Тому ти тут? Я не божевільна. Він підводиться, щоб роздивитися моє обличчя. Знову регоче. — Я не збираюся тебе кривдити. Я хочу йому вірити. Я не вірю йому. — Як тебе звати? — питає він. Тебе це не стосується. Як звати тебе? Я чую, як він роздратовано зітхає. Чую, як він крутиться на цьому ліжку, половина з якого колись була моєю. Я не сплю цілу ніч. Мої коліна підтягнуті до підборіддя, руки міцно охоплюють моє нікчемне тіло, а моє довге каштанове волосся — єдина перепона між нами. Я не спатиму. Я не можу спати. Я не можу знову чути ці крики. ДВА Пахне ранковим дощем. У кімнаті важкий дух мокрого каменю й розритого ґрунту; повітря сире й наповнене запахами землі. Я глибоко вдихаю
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx