РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Дракон без свого вершника — це трагедія. Вершник без свого дракона — це смерть. Стаття перша, розділ перший Кодексу вершника дракона День Призову — це завжди день погибельний. Може, саме тому схід сонця особливо гарний цього ранку, бо я знаю: він може бути останнім. Я затягую лямки важкого брезентового наплічника й повільно піднімаюся широкими сходами кам’яної фортеці, яку називаю домом. Мої груди ходять ходором від напруження, а легені горять, коли я дістаюся кам’яного коридору, що веде до кабінету пані генерала Сорренґейл. Оце і все, що дали мені шість місяців виснажливих фізичних вправ, — здатність заледве долати шість сходових прогонів із п’ятнадцятикілограмовим наплічником. Я геть замахалась. Тисячі двадцятирічних чекають за воротами, щоб увійти у вибраний ними квадрант для служби, — найрозумніші та найсильніші в Наваррі. Сотні з них від народження готувалися до Квадранта вершників, до шансу належати до еліти. У мене було лише пів року. Безпристрасні охоронці, що вишикувалися вздовж широкого коридору вгорі сходового майданчика, уникають дивитися на мене, коли я проходжу повз них, але це не дивина. До того ж ігнорування — найкращий для мене можливий сценарій. Військовий коледж Басґіат не славиться добротою до... ну, ні до кого, навіть до тих із нас, чиї матері командують.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx