«Четверте крило» Ребекки Яррос

РЕБЕККА ЯРРОС 10 Кожен наваррський офіцер, незалежно від того, вирішив він вчитися на цілителя, писаря, піхотинця або вершника, протягом трьох років формується в цих суворих стінах, заточується у зброю, якою стане, щоб захистити наші гірські кордони від жорстоких спроб вторгнення королівства Поромієль та їхніх вершників на грифонах. Слабкі тут не виживають, особливо у Квадранті вершників. Дракони про це подбають. —Ти відправляєш її на смерть! — знайомий голос гримить крізь товсті дерев’яні двері, і я ціпенію. На Континенті є лише одна жінка, досить дурна, щоб підвищити голос на пані генерала, але вона має бути на кордоні зі Східним крилом. Міра. З кабінету лунає приглушена відповідь, а я тягнуся до дверної ручки. — У неї жодного шансу! — кричить Міра, коли я з силою прочиняю двері, і вага мого наплічника зміщується вперед, ледь не збиваючи мене з ніг. Хай йому трясця! Пані генерал гаркає з-за свого столу, а я хапаюся за м’яку малинову оббивку дивана, щоб утримати рівновагу. —От чорт, мамо, вона навіть не може впоратися зі своїм наплічником, — кидається до мене Міра. —Усе гаразд! — мої щоки палають від сорому, тож я змушую себе випростатися. Вона повернулася лише на п’ять хвилин і вже намагається мене врятувати. Бо тебе треба рятувати, дурненька. Я не хочу цього. Не хочу бути жодною частиною цього лайна Квадранта вершників. Не те щоб я хотіла померти. Краще б я завалила вступний іспит до Басґіату й одразу пішла до війська разом із більшістю призовників. Однак я можу впоратися зі своїм наплічником, і я впораюся сама. —О, Вайолет. — Стурбовані карі очі дивляться на мене зверху вниз, а сильні руки охоплюють мої плечі. —Привіт, Міро, — усмішка торкає куточки моїх уст. Може, вона прийшла сюди, щоб попрощатися, але я просто рада бачити сестру вперше за багато років. Її погляд пом’якшується, а пальці загинаються на моїх плечах, ніби вона хоче обійняти мене, але сестра відступає і повертається, щоб стати поруч зі мною, обличчям до нашої матері. —Ти не можеш цього зробити. — Це вже зроблено, — мама знизує плечима, лінії її приталеного чорного однострою підіймаються й опускаються разом з рухом.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx