12 обома; не хотів вертатися додому. Тож, значним зусиллям волі зосередившись на порожніх пачках цигарок Players No. 6, які маркували стежку між дівчатами й хлопцями, не дивлячись угору, назад чи навсібіч, попрямував до щільних лав одиноких хлопів, які гойдалися на човнику. Напівдорозі додому я припустився лише одного прорахунку: зупинився й глянув на годинника, хоча, на бога, що я намагався продемонструвати чи кого обдурити? Це ж яка година мала змусити тринадцятирічного хлопця відвернутися від дівчини і, відчайдушно тамуючи сльози, зі спітнілими долонями й серцем, що заходиться, попрямувати на дитячий майданчик? Звісно, не четверта по обіді наприкінці вересня. Я стрельнув у Марка Ґодфрі цигарку й всівся на своє місце на каруселі. —Шльондра, — сплюнув брат Елісон, Девід, і я вдячно всміхнувся йому. Та й по всьому. Де я припустився помилки? Перший вечір: парк, цигарка, поцілунки. Другий вечір: те саме. Третій вечір: те саме. Четвертий вечір: мене кинули. Гаразд, гаразд. Може, треба було помітити якісь сигнали. Може, сам напросився. Десь у третій вечір я мав би помітити, що ми зациклилися й застрягли, за мого потурання це болото так застоялося, що вона аж заглядається на інших. Але вона би хоч спробувала сказати мені! Могла би принаймні дати мені ще кілька днів владнати все, як годиться! Мої стосунки з Елісон Ешворт тривали шість годин (двогодинний проміжок між школою і вечірньою програмою Nationwide, помножений на три), тож навряд можна казати, що я до неї звик, що не знав, куди
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx