«Ініціація» Люко Дашвар

10 бо бачив: геть обмаль сил у людини. Попередити хотів: зупинися, поки не впала. Жінка не зрозуміла поради, все віддалялася. Пес уже намірився повернутися в кущі, та раптом побачив, як ста- ра оступилася, на мить втратила рівновагу, ледь не впала, та встояла, продовжила шлях. Пес насторожився, завмер. Примружив очі від сонця: вже наповнювало теплом холодний весняний ранок. Не- бесний жовтий диск нагадав псові печиво, яке щойно зігрі­ ло його голодний шлунок. Із жалем глянув на безпечні кущі, побрьохав за люди- ною вслід. Попереду маячив довгий виснажливий день… 2. С он. Якби не уривок страхітливого сну — чіткою картинкою стояв перед очима, жахав до тваринного відчаю — я б на- плювала на намагання наповнити хоч краплею користі зали- шок цього порожнього весняного дня. Закінчувався. Низьке сонце ще освітлювало місто, та вже попереджало: скоро все навкруги огорнуть сірі сутінки, загустіють до чорного екрана, який фатально виникає завжди після того, як кіно закінчуєть- ся. Та дивний сон вимагав активної протидії ще сьогодні. І ось я тут, у нотаріальній конторі, за двадцять хвилин до закриття: вмотивована, відважна і занадто знервована для того, щоб відірвати ці двадцять хвилин від себе, подарувати їх будь-кому. Нотаріуси вже сунуть до виходу, гукають колезі, який не встиг завчасно підхопитися зі стільця: — До завтра, Германе! — Так! До завтра, — киває той, не приховуючи роздратування, і все не дивиться на мене, імітує цілковиту зайнятість: перебирає

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx