17 мордами. Перед ними походжав туди-сюди присадкуватий чоловік, неначе старий відданий сторожовий пес біля покоїв господаря. Карпі Вірний, капітан, котрий найдовше прослужив у Тисячі Мечів; його широке, обвітрене чесне обличчя посмугували здобуті в сотнях боїв шрами. —Вірний! — Бенна схопив старого найманця за величезну, наче лопата, руку. — Дертися на гору у твоєму віці? Хіба ти не повинен зараз розважатися в якомусь борделі? —Якби ж то, — Карпі знизав плечима. — Проте його світлість послав по мене. —А ти у нас зі слухняних… то й послухався. —Тому мене і звуть Вірним. —Як ішли справи в Борлетті, коли ти від’їжджав? — спитала Монза. —Спокійно. Більшу частину людей розмістив у таборі за міськими стінами з Ендічем та Віктусом. Я подумав, що краще буде не дати їм підпалити все місто. Кількох найнадійніших залишив у палаці Кентейна під наглядом Сесарії. Старі служаки, як і я, ще з часів Коски. Усі люди бувалі, несхильні діяти зопалу. — Туго шолопають, ти хочеш сказати? — захихотів Бенна. —Туго, але вірно. Тому й завжди виходить по-нашому. —То ходімо вже, — Фоскар наліг плечем на одну половинку дверей і не без зусиль відчинив. Ґанмарк і Вірний рушили за ним. Монза на мить затрималася на порозі, силкуючись надати своєму обличчю якнайсуворішого виразу. Звівши очі, вона побачила, що до неї всміхається Бенна, і мимохіть спіймала себе на тому, що всміхається у відповідь. Прихилилася до нього й прошепотіла на вухо: —Люблю тебе. —Звісно, любиш, — він переступив поріг, і Монза вслід за ним. Особистий кабінет герцога Орсо був мармуровою залою завбільшки як ярмаркова площа. По одній стіні бравою
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx