18 шерегою вишикувалися високі вікна. Вони стояли відчинені, і свіжий вітерець вривався всередину, посмикуючи й шурхотячи яскравими фіранками. Довгий балкон за ними, що виходив на найкрутіший схил гори, здавалося, завис просто в повітрі. Ледь не всю протилежну стіну затуляли намальовані найвидатнішими художниками Штирії панно, на яких було зображено великі історичні битви. Перемоги Столікуса, Гарода Великого, Фаранса й Вертуріо були увіковічені розмашистими штрихами олійних фарб. Посил картин важко було не вловити: Орсо — останній із низки королів-переможців, навіть попри те, що його прадід був узурпатором, а на додачу — звичайним злочинцем. Найбільша картина, заввишки не менше десяти кроків, висіла одразу ж навпроти дверей. Певна річ, не хто інший, як Великий герцог Орсо. Він сидів на скакуні, що став диба, з високо здійнятим блискучим мечем, утупивши пронизливий погляд у далекий обрій, закликаючи своїх бійців до перемоги в битві біля Ітреї. Здавалося, художник сном і духом не знав, що Орсо й на п’ятдесят миль не наближався до театру бойових дій. «Солодка брехня завжди побиває нудну правду», як любив повторювати Орсо. Сам же герцог Таліна сидів, скоцюрбившись, за столом і стискав у руці не меч, а перо. У нього над душею стояв високий, сухорлявий чоловік із гачкуватим носом і зиркав поглядом неситого стерв’ятника, який вичікує смерті замучених спрагою подорожніх. Біля них, у тіні під стіною, зачаїлася здоровенна постать. Ґобба, охоронець герцога, з товстою, як у кабанюри, шиєю. Аріо, старший син і спадкоємець Орсо, розсівся у визолоченому кріслі неподалік. Закинувши ногу на ногу, він недбало помахував винним келихом, а на його бездоганно прегарному личку блукала байдужа усмішка. —Я знайшов цю жеброту у дворі й вирішив віддати їх на вашу милість, батьку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx