21 гнівно-червоного осіннього листя вилася річка, і в її швидкоплинних водах сріблилося сонце. На сході ліс розступався, зливаючись із латками полів — зеленими квадратами озимини, родючою чорною ріллею, золотими ланами. Ще далі річка, поспішаючи до сірого моря, розходилася широкою дельтою, у якій тіснилися незліченні острівці. Монза ледь розрізняла обриси крихітних веж, будівель, мостів, стін. Великий Талін, не більший за її мізинець. Монза примружилася від дужого вітру, відкинула з обличчя непокірне пасмо. —Я ніколи не втомлююся від цього краєвиду. —Ще б пак. Тому я і звів тут цей вражий палац. Тут я завжди можу приглядіти за своїми підданими, як турботливий батько за дітьми. Просто, аби вони не поранилися під час гри, розумієте? —Вашому народові пощастило мати такого справедливого і дбайливого батька, — збрехала Монза не змигнувши оком. —Справедливим і дбайливим, — Орсо задумливо задивився на далеке море. — Гадаєте, таким мене запам’ятають в історії? Монза вважала це геть неймовірним. —Як там сказано в Б’яловельда? «Історію пишуть переможці». Герцог стиснув її плече. —Така вродлива, та ще й до всього начитана. Аріо доволі честолюбний, проте нетямущий. Я був би подивований, якби він дороговказ не затинаючись міг прочитати. Його цікавлять тільки повії. І ще взуття. А от моя донька Терез умивається прегіркими сльозами, бо я засватав її за короля. Присягаюся, якби я запропонував їй у наречені Великого Еуза, вона б скиглила, що й цей не вельми підходить їй по рангу, — він важко зітхнув. — Жоден із моїх дітей мене не розуміє. Мій прадід був найманцем, ви ж знаєте. Я не люблю
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx