14 сердиться, тому що ви завжди приносите добрі новини. І сьогодні принесли, правда ж? —То мені сказати йому чи… —Барлетта впала, Кентейн мертвий. Фоскар не тріумфував. Йому не передався батьківський апетит до мертв’яків. —Кентейн був хорошою людиною. На думку Монзи, це було далеко від істини. —Кентейн був ворогом вашого батька. —Але заслуговував на повагу. Таких у Штирії вже вдень зі свічкою не знайдеш. А він справді помер? Бенна надув щоки. —Ну, його голова відтята й настромлена на палю над воротами. Якщо тільки ви не знаєте якогось до дідька вправного ескулапа… Проминувши високу арочну пройму, вони вступили до зали, напівтемної і лункої, як імператорська гробниця. Світло курявими колонами падало на мармурову підлогу, плямуючи її. Полискували старі обладунки, німотно на щось очікуючи і стискаючи в сталевих кулаках стародавню зброю. Поміж стін дзвінко зацокотіли підбори: до них прямував чоловік у темній уніформі. —От лайно, — засичав Бенна Монзі на вухо. — Цей гад Ґанмарк тут. — Угамуйся. —Щоб той холоднокровний вилупок був таким вправним мечником, як про нього кажуть, — бути такого не може… —Але саме так є. —Якби я був хоч наполовину чоловіком, то… —Але ти ним не є. Тому вгамуйся. Риси обличчя генерала Ґанмарка були напрочуд м’якими, вуса обвисли, світло-сірі очі завжди сльозилися, надаючи йому виразу вічної скорботи. Ходили чутки, що його викинули з армії Союзу за аморальний зв’язок з іншим офіцером,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx