13 —Звісно. Як же принц Аріо обійдеться лише десятьма залами, аби вмістити своє взуття? —Теперішні чепуруни ніякі не чепуруни, якщо не мають хоч би двадцять кімнат із взуттям. Бенна насуплено поглянув на свої чоботи із золотими пряжками. —А в мене всього лише якихось тридцять нещасних пар. Як же прикро почуватися неповноцінним! —Не тобі одному, — буркнула Монза. Уздовж краю даху стояв напівзавершений комплекс статуй. Герцог Орсо роздає милостиню вбогим. Герцог Орсо просвітлює неуків. Герцог Орсо оберігає від бід безпорадних. — Подивовує, що тут ще нема тієї, де вся Штирія вилизує йому дупу, — прошепотів Бенна їй на вухо. Монза вказала на напівоброблену мармурову брилу. —Ця наступна. — Бенно! Оминаючи ставок, порипуючи взуттям по свіжонасипаному гравію і сяючи всім своїм веснянкуватим обличчям, до них з моторністю цуценяти поспішав граф Фоскар, молодший син Орсо. Відколи Монза бачила його востаннє, він зробив невдалу спробу запустити бороду, але паростя піщаної барви надало йому ще більше хлоп’ячого вигляду. Може, він і успадкував усю родинну чесність, проте врода перепала комусь іншому. Бенна всміхнувся, однією рукою обійняв Фоскара за плече й скуйовдив йому волосся. Що від інших сприймалося б як образа, у Бенни виходило невимушено й чарівно. Він володів даром робити людей щасливими, що здавалося Монзі магією. Її таланти лежали у протилежній площині. —Твій батько вже тут? — спитала Монза. —Так. І брат теж. У них зараз їхній банкір. —Який у нього настрій? —Хороший, наскільки я можу виснувати, однак ви ж знаєте мого батька. Утім, він однаково ніколи на вас не
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx