18 Джен зупиняє машину якраз на подвійній жовтій смузі1. Їхній син когось зарізав — кого обходить паркувальний талон? Келлі висідає, не дочекавшись повної зупинки машини. Несвідомо (їй так здалося) простягає руку за спину, шукаючи її долоню. Вона хапається за нього, наче на плоту в морі. Він штовхає одну з половинок подвійних скляних дверей — і вони поспішають крізь фоє із зачовганим сірим лінолеумом. Усередині відгонить застарілістю. Як у школах, лікарнях та богадільнях. Закладах, що вимагають уніформи й поганої їжі, Келлі такі місця ненавидить. «Ніколи не братиму участі в цих щурячих перегонах», — казав він ще на початку їхніх стосунків. — Я з ними поговорю, — коротко кидає Келлі до Джен. Він тремтить. Але радше, здається, не від страху, а від гніву. Він розлючений. — Усе гаразд, я можу найняти адвоката і зробити початкові… — Де суперінтендант? — гаркає Келлі до лисого офіцера на рецепції з каблучкою-печаткою на мізинці. Мова тіла в Келлі змінилася. Широко розставлені ноги, впевнено розправлені плечі. Навіть Джен украй рідко бачила, щоб він так утрачав пильність. Офіцер знуджено відповідає, що їм треба почекати. — У вас п’ять хвилин, — каже Келлі, вказуючи на годинник, а тоді падає на сидіння у фоє. Джен всідається поруч і бере його за руку. Обручка вільно ковзає на його пальці — мабуть, він змерз. 1 У Великій Британії в місцях на узбіччях, розмічених подвійними жовтими смугами, паркування заборонене. (Тут і далі прим. пер.)
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx