«Панк 57» Пенелопа Дуглас

27 в постах зроблені на нову модель айфона. Її найулюбленіша річ у світі. От лайно. Вимикаю планшет Дейна й починаю плентатися, прослизаючи крізь натовп. Обігрівачі утеплюють холодне повітря, я оминаю вогнища, відчуваючи запах смаженого маршмелоу. Музика гримить з динаміків, і я розминаю щелепу, намагаючись утамувати серце. Підходжу до бару, кладу планшет і повертаюсь, схрещуючи руки на грудях. Просто не рухайся. Якщо вона прийшла, бо хотіла зустрітися, то знайде мене. А якщо ні, то… То що? Я просто відпущу її? — Салют. Підводжу погляд, і серце завмирає. Навпроти мене стоїть дівчина із фонтану. А біля неї… Очі затримуються на Раєн. Знаю, її подруга там щось говорила, але мені пофіґ. Раєн тихо стоїть збоку й невпевнено дивиться на мене, злегка примруживши очі. Її довге волосся звисає рівно, а не кучерями, як на фото з фейсбуку. Вона одягнена в чорний светр із відкритими плечима та вузькі рвані джинси (у яких майже не залишилось тканини), що трохи відкривають стегна. Раєн. Моя Раєн. Я стискаю кулаки під пахвами, м’язи напружуються. Мовчить. Вона знає, хто я? Її подруга закашлялася, намагаючись привернути мою увагу, я кліпаю, перетягуючи погляд на неї, і нарешті відповідаю:

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx