«Панк 57» Пенелопа Дуглас

34 захопити хлопця позаду нас, який фотографує дівчат на тлі графіті. — Зображення, — тихо пояснюю я їй на вухо, — іншого зображення, — показую на екрані хлопця позаду нас, який робить фото, — з зображенням. — І вказую на графіті, перед яким вони стоять. Нарешті усмішка осяює її обличчя: — Розумно. Дякую. І я натискаю, щоб зробити фото, закарбовуючи момент назавжди. Перш ніж попрощатися й піти, вдихаю її аромат та на мить завмираю, усміхаючись до себе. Коли ми нарешті зустрінемося, Ангеле, і все збереться докупи в цій голівці, ти будеш мене ненавидіти. Раєн бере телефон і повільно йде, озираючись до мене, перш ніж зникнути за юрмою людей. І я вже хочу, щоб вона повернулася. Лізу в кишеню, щоб дістати телефон і набрати сестру. Як сильно вона збіситься, якщо я попрошу сходити самій за снеками? Не впевнений, чи готовий іти додому. Однак на лінії ніхто не відповідає.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx