33 Вона, мабуть, зачекалась мене зі смаколиками. Передзвоню за хвилину. — То що… — говорить Дейн. — Ти постиш всі ці фото на свою сторінку… У тебе ж немає хлопця, який нас вистежить? Я напружуюся. Немає в Раєн хлопця. Вона б сказала. — Ні, — відповідає вона. — Він знає, що я люблю свободу. Дейн сміється, а я просто стою, слухаючи їхню розмову. — Ні, у мене немає хлопця, — каже Раєн вже серйозно. — У це складно повірити. — І я не в активному пошуку, — обриває вона Дейна. — Колись мала одного, але ж їх треба купати, годувати, вигулювати. — І що ж сталося? — питає Дейн. Раєн поводить плечима. — Я знизила свої вимоги. Очевидно, занадто. Відтоді стала перебірливою. — Хоч хтось відповідає твоїм вимогам? — Один, — її погляд падає на мене, тоді перестрибує на Дейна, — але я ніколи не зустрічала його. Один. Тільки один, відповідає. Це вона мене має на увазі? Телефон знову вібрує, і я лізу в кишеню, щоб поставити на «беззвучку». Підводжу погляд й бачу спалахи камер та людей, які фотографуються навпроти стіни з графіті. Я підходжу й беру в Раєн телефон, чим дивую її. Обходжу, вмикаю фронталку та притуляюся — зробити селфі. До того ж налаштовую камеру так, щоб
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx