10 Я трохи заздрю цьому. Добре, не трохи. Самотньою бути реально галімо. Це як перебувати в місці, повному людей, і відчувати, що тобі тут не раді. Як припертись на вечірку без запрошення. Ніхто навіть імені твого не знає. Жоден і не хоче знати. Усім просто пофіґ. Постійно запитуєш себе: вони насміхаються? обговорюють мене? висміюють так, наче їх ідеальний світ був би кращим, якби я не псувала весь кайф? Вони чекають, коли нарешті зрозумію натяк і звалю? Я часто почуваюся зайвою. Знаю, бажати знайти своє місце серед людей — це убого. І знаю, ти скажеш, що краще бути самотнім і зберегти себе, аніж стати частиною натовпу, який живе неправильно, проте… Я все одно постійно відчуваю потребу в оточенні. А ти? Цікаво, черлідерка теж це відчуває? Коли музика стихає і всі йдуть по домівках. Коли день закінчується й розходяться люди, які її розважали. Коли вона змиває макіяж, а з ним і безстрашне лице, чи починають бавитися з нею ті приховані демони, яких ні на кого спустити? Навряд. Звідки в нарцисів невпевненість у собі? Це, мабуть, приємно. На центральній консолі вібрує телефон. Я відводжу погляд від листа Раєн і бачу чергове смс. Прокляття. Уже й так спізнився. Пацани там точно голови ламають, думаючи, куди я в біса запропастився, а до складу щонайменше двадцять хвилин. Чому я не можу бути невидимим бас-гітаристом, на якого всім насрати?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx