24 — Тоді я зараз за тобою приїду та завезу додому. — Ні. — Вона підступилася до третього горщика. — Я вже випила тайленол, скоро подіє. — А що в автобусі таке було? — Потім розкажу. Звичайна фігня. Може, ти й маєш рацію, що мені не завадить і випити, і з вами потусити. Подивимось, як я почуватимусь, коли буду вдома. — Напиши, коли доїдеш. — Гаразд. А тепер вертайся до праці. В мене один горщик тут лишилось полити, ще по кімнатах, оті тупі листи й вікна дурнуваті. — Навчись вже відмовляти. — Та нічого серйозного. Закінчу менш ніж за годину, сяду на автобус додому. Я напишу. Все, йди розливай випивку. Вона зайшла в будинок, дбайливо замкнула двері у дворик, а потім вже набрала води в лійку, щоб заходитися коло кімнатних рослин. Легкий вітерець застав її біля вікна. Брін заплющила очі, відчула, як вітерець овіває її. Може, нарешті задощить, і це буде гарний, рівний весняний дощ. На її здивування, вітерець посилився, хоча сонце так само гріло крізь шибку. — Можливо, насувається шторм. Брін і це влаштовувало. Може, від шторму головний біль ущухне. А оскільки Марко їй відміряв три години, коли вистачило б і двох, то зайву годину вона витратить на розбір кореспонденції. Так менше почуватиметься винуватою. З лійкою в руці вона почала підніматися сходами, коли вітерець, який вже перетворився на справжній вітер, розчахнув вікна. — Мамо, тепер твій будинок точно провітриться, — сказала Брін. Вона зайшла до кабінету й потрапила в хаос.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx