9 Пролог Долина фейрі Туман постав над зеленкуватими водами озера. Звиваючись, мерехтливі сріблясті косиці тягнулися в лагідне сіре небо, а десь на сході, за пагорбами, немов затамувавши подих, чекав на своє пробудження рожевий проблиск світанку. У передранковій прохолоді Кіґан О’Бройн стояв на березі, спостерігаючи за народженням дня. Того самого, який стане днем вибору і змін, днем сподівань і набутої влади. Затамувавши подих, немов та світанкова зоря, він чекав на мить, коли сповнить свій обов’язок. І сподівався, що повернеться до себе на обійстя ще до полудня. В нього багато роботи, та й повправлятися зі зброєю треба, як завжди. Але це все — вдома. За знаком він скинув чоботи й сорочку. Його брат Гаркен зробив так само, як і майже шість сотень інших. Юні й уже дорослі прийшли не тільки з долини, а й з усіх кінців Талаву. Вони прийшли з півдня, де Благочестиві шептали таємні молитви, з півночі, де найзагартованіші воїни несли варту на Морі штормів, прийшли зі Стольного града на сході, і звідси, із заходу. Бо їхній ватажок, тишех, помер, віддавши життя за спасіння світу. І, як заповідалося в літописах, переказах, піснях, новий має постати — як ті тумани, і цього дня, на цьому місці й саме так.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx