10 Він не хотів стати тишехом, а Гаркен — тим паче. Гаркену виповнилося дванадцять, і він був наймолодшим з допущених до обряду, а ще — природженим землеробом. Кіґан знав: для малого брата і сама нагода, і ці юрми приїжджих, і майбутній стрибок в озеро були чудовою розвагою. Але Кіґан присягнувся людині, яка помирала і яка стала йому за батька, коли він вирушив до богів; людині, що привела народ Талаву до перемоги над поневолювачами. Людині, яка заради цього пожертвувала власним життям. Він не бажав підняти посох тишеха, взятися за меч голови клану, великої родини. Але Кіґан дав слово, а тому пірне у воду разом з усіма — хлопцями й дівчатами, жінками і чоловіками. — Давай, Кіґане! — сказав Гаркен, усміхаючись. Весняний вітерець розтріпував його густе волосся, чорне, як вороняче крило. — Ти тільки подумай, оце пригода буде, якщо я знайду меч! Я тоді скажу, хай всі гуляють і танцюють увесь тиждень! — Якщо ти знайдеш меч, хто тоді ходитиме за вівцями та доїтиме корів? — Якщо я стану тишехом, то все робитиму і встигатиму. Той бій вже в минулому, брате. Ми перемогли. І не думай, що я за ним не горюю. Він був герой, і ми ніколи його не забудемо, — сказав Гаркен з властивою йому добротою і обійняв Кіґана за плечі. — А сьогодні постане новий ватажок. Так він би й бажав, і так має бути. Голубими очима, ясними, мов день, Гаркен озирнув натовп на березі озера. — Ми вшановуємо його, і всіх, хто був до нього, і всіх, хто прийде за ним, — сказав він і тут-таки штрикнув Кіґана ліктем під ребра. — Досить цих міркувань, нам все одно не світить вискочити з озера з Оборонцем у руці. Це радше буде Кара, вона плаває, мов русалка. Або Каллен, він останні два тижні тренувався затримувати подих під водою. — Авжеж, — пробурмотів Кіґан. Каллен був природжений воїн, але гарного ватажка з нього не вийде. Він любив битися, а не думати.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx