12 Варнер мав загинути. Варнер мав померти, бо я стріляла в нього, але ніхто не навчив мене стріляти з пістолета, і тепер він мене шукатиме. Він прийде битися. Прийде по мене. ДВА Різкий стукіт, і двері відчиняються. —О, панянко Феррас. Я не знаю, чого ви збираєтеся досягнути, забившись у куток. Легка усмішка Кастла заходить у кімнату перед ним самим. Я важко зітхаю і намагаюся дивитися на Кастла, але не можу. Натомість шепочу вибачення і слухаю, як жалюгідно звучать мої слова в цій великій кімнаті. Відчуваю, як мої тремтячі пальці хапаються за товсті мати, розстелені підлогою, і думаю, що нічого не досягла, доки була тут. Це принизливо, так принизливо розчаровувати єдиних людей, що були добрими до мене. Кастл стоїть навпроти, чекає, коли я нарешті підніму погляд. —Не потрібно вибачатися, — говорить він. Через його меткі чисті карі очі й дружню усмішку можна забути, що він лідер Омега-Пойнт. Лідер усього цього підпільного руху, що бореться проти «Відродження». Його голос надто добрий, і так іще гірше. Іноді я воліла б, щоб він кричав на мене. — Але, — продовжує він, — ви маєте навчитися керувати своєю Енергією, панянко Феррас. Пауза. Він відходить. Проводить руками по купі цегли, яку я мала зруйнувати. Вдає, що не бачить червоних кіл навколо моїх очей чи металевих труб, пожбурених через
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx