15 Кастл усміхається. Ця усмішка засвічує жар приниження на моїй шиї, спускає гордість по хребту. Маю опиратися бажанню вибігти у двері. Будь ласка будь ласка будь ласка, не жалійте мене, це все, що я хочу сказати. —Хотів би я мати час, щоб тренувати вас, — говорить мені Кастл. — Але Кенджі нарешті вільний — ми змогли перекроїти його графік — і він сказав, що буде радий працювати з вами, — якусь мить Кастл вагається. — Це все, якщо вас це влаштовує. Кенджі. Я хочу розреготатися. Кенджі єдиний міг піти на ризик працювати зі мною. Одного разу я випадково його поранила. Відтоді ми не багато часу проводили разом, хоча він очолював нашу експедицію в ОмегаПойнті. Але здавалося, він виконував завдання, завершував місію; а щойно місія завершилася, повернувся до свого життя. Вочевидь, Кенджі тут важлива особа. У нього мільйон обов’язків. Завдань, за якими треба простежити. Здається, людям він подобається, вони навіть поважають його. Мені цікаво, чи вони колись знали того нестерпного, лихослівного Кенджі, якого зустріла я. —Звісно, — кажу я Кастлу, вперше відтоді, як він прийшов, намагаючись зобразити приємний вираз обличчя. — Це звучить чудово. Кастл підводиться. Його очі яскраві, запальні, просто вдоволені. —Чудово. Скажу йому зустрітися з вами завтра за сніданком. Ви можете разом поснідати і вирушити на тренування. —О, але я зазвичай…
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx