16 —Я знаю, — перебиває мене Кастл, його посмішка перетворюється в тонку смужку, а чоло зморщене від турботи. — Вам подобається їсти з паном Кентом. Я це знаю. Але ви заледве проводите час з іншими людьми, панянко Феррас, і якщо ви збираєтеся залишатися тут, вам потрібно почати нам довіряти. Люди в Омега-Пойнті довіряють Кенджі. Він може поручитися за вас. Якщо всі побачать, що ви проводите час разом із ним, то менше боятимуться вашої присутності. Це допоможе вам адаптуватися. Жар, як гаряче масло, розливається моїм обличчям; я кривлюся, відчуваю, як смикаються мої пальці, намагаюся знайти, куди дивитися, намагаюся вдати, що не відчуваю болю, який перехопив мені груди. —Вони… вони бояться мене, — ледь чутно кажу я, замовкаю. — Я не хочу, не хотіла нікого займати. Не хотіла траплятися на їхньому шляху… Кастл протяжно й голосно зітхає. Він дивиться вгору, потім вниз, чухається під підборіддям. —Вони бояться, — зрештою говорить він, — бо не знають вас. Якби ви просто докладали трохи більше зусиль, щоб із кимось роззнайомитися. Він замовкає. Супиться. —Панянко Феррас, ви пробули тут два тижні й заледве говорили зі своїми сусідками по кімнаті. —Але це не… Я думаю, вони чудові… —І все одно ви їх ігноруєте? Ви не проводите з ними час? Чому? Бо в мене ніколи не було подруг дівчат. Бо я боюся, що зроблю щось не так, скажу щось не те, і вони зрештою зненавидять мене, як усі інші. І вони занадто мені подобаються, від чого їхнє відторгнення стане ще тяжчим. Кастл хитає головою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx