19 — Причесавши мені волосся й привівши до ладу сукню, Ноемі взула мене в найміцніші черевики, і я вирушила. Хоч я прожила тут усе життя, але замок Мекона досі викликав у мене трепет своїми розчахненими вікнами, просторими мармуровими підлогами, низкою галерей. А важливішим за всю його красу було те, що замок Мекона був мені домом. Моя мати та мій батько відмовилися вінчатись у церкві, натомість обмінялися шлюбними клятвами в полі біля замку. Тут я народилася. Мої перші слова, перші кроки — все, що буває вперше, сталося тут. Так пишалася всім цим, так обожнювала цей палац і цю землю. Чого б тільки не зробила заради них. І справді — здавалося, не було нічого, чого я не зробила б заради Кадіра. Я повільно рушила до обідньої зали. Підійшовши до дверей, зупинилася. Може, Ноемі таки мала слушність — може, я поквапилась. Але мене вже бачили, і зараз було надто пізно. Ескал помітив мене раніше за батька, швидко встав і рушив через залу привітати мене. Моє обличчя розпливлося в усмішці, коли він обійняв мене — в першій справжній усмішці за кілька тижнів. — Мені не терпілося побачити тебе, але Ноемі казала, ти не схильна до товариства, — тихо промовив він. Підніс руку, відкинувши пасмо волосся зі свого обличчя. Ми з Ескалом обидва успадкували попелясто-русяве волосся й теплі карі очі нашої матері Евеліни, але саме Ескал, без жодних сумнівів, був прямою подобою Терона Ведетта. — Запевняю, ти б нудьгував. Самі лише мої зітхання про мій стан. До того ж, упевнена, ти мав значно важливіші спра-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx