«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона

14 про одруження, всі казали, що він надто поспішає і ні- чого хорошого з цього не буде. Мій батько намагався переконатийого відкласти церемоніюхоча б на два чи три місяці, аргументуючи це тим, що весілля треба справляти літом, коли тепло, алеФермін наполіг, щоб лишити дату без змін, стверджуючи, що він, людина, гартована сухимхолоднимкліматом естремадурських гір, у літню пору рясно пітніє в субтропіках середзем- номорського узбережжя і не має бажання братишлюб із величезними плямами поту під пахвами. Я ж став схилятися до думки, що має відбуватися щось надзвичайне, коли вже Фермін Ромеро де Тор- рес, цей живий приклад громадянського спротиву Святій церкві, банкам і звичаям Іспанії п’ятдесятих років, яка слухняно відвідувала церковну месу й ди- вилася офіційну кінохроніку, так квапився стати перед вівтарем. У своєму передвесільному пориві майбутній наречений дійшов навіть до того, що за- приятелював із новим парохом церкви Святої Анни, доном Хакобо, бургоським священиком вільних по- глядів і манерами боксера на пенсії. Фермін заразив його своєю непомірною пристрастю до доміно і що- неділі після меси забивав із ним козла в славнозвіс- них гральних залах бару «Альміраль», і священик весело реготав, коли мій друг поміж келихами аро- матних дарів абатства Монсеррат цікавився в нього, чи монашки мають стегна, і якщо мають, то чи вони такі м’які й апетитні, як він підозрювавще підлітком. — Ти договоришся до того, що тебе відлучать від церкви, — дорікав Фермінові мій батько. — На чер- ниць не можна ні дивитися, ані їх торкатися.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx