«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона

29 легкої поведінки, що, як видавалося, за цілком по- мірну винагороду могли проскакати верхи чималу дистанцію. Я гидливо примітив обтягнуті вузькими спідницями варикозні блідо-синяві ноги, на які бо- ляче було дивитися, зів’ялі обличчя й приречений вигляд, з яким виходять востаннє на сцену. Усе це навіювало які завгодно думки, але тільки не хтиві. Я гадав, що клюнути на таку приманку може хіба що моряк, який пробув кілька місяців у відкритому мо- рі, але, на мій подив, незнайомець зупинився, щоб пофліртувати з цими підтоптаними дамами, чиї вес- ни вже давним-давно минули, наче це були красуні з найвишуканішого кабаре. — Ану лишень зроблю тобі масаж, любчику, і ти помолодшаєш на двадцять років, — почув я слова однієї з повій, яка стала б за бабцю письменникові Освальдо. «Від твого масажу він кінці віддасть», — подумав я. Незнайомець розсудливо відхилив пропозицію. — Не сьогодні, красуне, — відказав він і попряму- вав у глиб кварталу Раваль. Ми пройшли ще метрів сто; потім, майже навпро- ти пансіону «Європа», кульгавець спинився перед вузьким і похмурим входом, а відтак зник усереди- ні будівлі. Я почекав півхвилини й рушив за ним. Переступивши поріг, я опинився перед темними сходами, кінець яких губився в нутрощах цього бу- динку, що, здавалося, нахилився на лівий бік, наче корабель, що ось-ось затоне в катакомбах Равалю. Враження це посилювалося смородом і вогкістю, що свідчило про негаразди з каналізацією. Біля стіни

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx