«В’язень Неба» Карлоса Руїса Сафона
30 коридору притулилося щось на кшталт комірки консьєржа, де неохайний тип у майці колупався в зубах шпичкою й слухав по радіоприймачу якусь передачу про кориду. Вахтер скинув на мене поглядом, у якому допит- ливість поєдналася з ворожістю. — Ви самі? — запитав він дещо спантеличено. Не треба було великого розуму, щоб здогадатися, куди я потрапив. Це був будинок, де кімнати зда- ються погодинно, і незвичним у моєму візиті було лише те, що я не прийшов попід руку з одною з тих дешевих Венер, що чатували на розі вулиці. — Якщо хочете, я пришлю вам дівку, — запропо- нував вахтер, дістаючи пакет із рушником, шмат- ком мила й тим, що мало би бути, як мені здалося, презервативом або якимось іншим запобіжним засобом. — Направді я хотів би лише про дещо розпита- ти, — почав я. Вахтер пустив очі під лоба. — Двадцять песет за півгодини — і молоденька кобилка до ваших послуг. — Дуже спокусливо. Може, якось іншим разом. Я лише хотів дізнатися, чи кілька хвилин тому не підіймався нагору один пан. Літнього віку. Трохи підтоптаний. Він прийшов сам. Без дівки. Вахтер насупився. Із його погляду стало очевид- но, що він миттєво перевів мене з категорії клієнтів до категорії набридливих блощиць. — Нікого я не бачив. Забирайся геть, доки я не покликав Тонета.
Made with FlippingBook
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx