29 Наливши чоловікові кави, Норма знову всілася на стілець і витріщилася на нього, перш ніж він устиг скуштувати перший шматочок яєчні-бовтанки. — Знаєш що? — мовила вона. — Що? — Ти нізащо не повіриш у те, що трапилося. — Що? — Ніколи в житті не здогадаєшся, хто сюди телефонував. — Хто? — Ти пішов, а вже за три хвилини… ні, мабуть, навіть раніше… — Та хто ж? — Здаєшся? — Так, то хто дзвонив? — Готовий? — Авжеж, люба, я готовий. Хто? Норма витримала невелику паузу, бо в її голові лунали фанфари, а тоді, коли вже несила було стримуватися, випалила: — Крихітка, ось хто! Неабияк здивувавшись, Макі аж виделку відклав. — Жартуєш? — Та ні, які жарти, вона подзвонила через три хвилини після того, як ти пішов. — І звідки ж телефонувала? — Із Нью-Йорка, та знаєш що? Вона повертається додому! — Невже сюди? — Так! — Гм… Це ж треба… А не сказала чому? — Ну… сказала, що нібито хоче від чогось відпочити… Правду кажучи, я так розхвилювалася, що й не запамʼятала її слів, але вона зауважила, що останнім часом перебувала під неабияким тиском на роботі, а тоді спитала, чи можна їй навідатися в гості. — І що ти сказала?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx