15 Пауза. — Маскарадний костюм, — зрештою відповідає Шерон, — для дітей. Ми подумали, що це буде гарно. Дейзі вдягла костюм за своїм іменем. — Вибачте, я не зовсім… — Маргаритка. Вона була одягнена як маргаритка. Я відчуваю реакцію Гіслінгема, але не дозволяю собі дивитися на нього. — Розумію. Отже, цей костюм… — Зелена спідниця, зелені колготки й туфлі. І прикраса для волосся з білими пелюстками й жовтою серединкою. Ми побачили його у тій крамниці на вулиці Фонтовер. Він коштував купу грошей, навіть якщо не купувати, а взяти в оренду. І довелося ще завдаток залишити. Голос у неї зривається. Вона хапає ротом повітря, потім стискає руку в кулак і затуляє собі рота, плечі в неї здригаються. Баррі Мейсон мовчки обіймає дружину. Вона скиглить, розгойдується туди-сюди й каже, що це не її провина, що вона не знала, і він починає гладити її по голові. Знову настає тиша. Раптом Лео нахиляється вперед і сповзає з дивана. Весь його одяг, здається, трохи завеликий, долоні ледь висуваються з рукавів. Він підходить до мене і дає свій телефон. Показує стоп-кадр із відео. Фото Дейзі в зеленій спідниці. Вона, безсумнівно, чудова дитина. Я натискаю «Відтворити» і приблизно п’ятнадцять секунд спостерігаю, як вона танцює перед камерою. Її переповнюють впевненість і енергія — це видно навіть на дводюймовому екрані. Коли відео зупиняється, я перевіряю тег: знято лише три дні тому. Тож перша удача. Нам не завжди вдається отримати такі свіжі матеріали. — Дякую, Лео, — я дивлюся на Шерон Мейсон: — Місіс Мейсон, якщо я дам вам номер свого мобільного, ви зможете переслати це мені?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx