22 Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Я не божевільна. Жах розриває мої повіки. Тіло вкрите холодним потом, мозок плаває на хвилях відлуння болю. Перед очима йдуть кола, розчиняючись у темряві. Я навіть не уявляю, скільки проспала. Я не уявляю, чи мої марення налякали однокамерника. Іноді я голосно кричу вві сні. Адам дивиться на мене. Я важко дихаю, мені вдається підвестися. Натягую ковдри на тіло й усвідомлюю, що забрала його єдину надію зігрітися. Мені чомусь навіть не спадало на думку, що він може замерзнути так само, як і я. Я тремчу, але його силует на тлі темряви непорушний. Я не знаю, що сказати. Говорити нічого. — Тут ніколи не припиняються крики, чи як? Крики лише почалися. — Ні, — безглуздо відповідаю я. Трохи червонію і рада, що надто темно, щоб він це помітив. Він мав чути мої крики. Іноді здається, що мені краще ніколи не спати. Іноді здається, якщо я залишатимуся дуже-дуже спокійною, якщо зовсім не рухатимуся, щось зміниться. Може, якщо замру я, замре й біль. Я не зрушу й на дюйм.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx