Аргайл • 13 росіянами, хоч їх змусили жити під естонським чи українським прапорами. Але завжди лишається знак питання, чи не так? Акцент, який він так силкується приховати, його м’які руки й чисті нігті, його костюм, безободкові окуляри. Цим він не вписується в тутешню політичну тусовку. Він — не нащадок грошовитої династії й не піднявся з лав російських військових. Тому люди приходять подивитися на нього на власні очі. Тож на кожній станції він має показатись у дверях вагона, а Ірина мусить насунути темні окуляри й натягнути легку усмішку, схожу на тонкий поріз на її гладенькому обличчі. Вони з дружиною мають махати людям руками. Іноді він кидає у натовп невеличкі сувеніри — олівці з його витисненим золотими буквами іменем, солодощі для дітей. Тепер вони вже подолали Урал і минають Єкатеринбург, де були вбиті цар Микола II з родиною. І їм Федоров також не співчуває. Кожному призначений свій день. Вони наближаються до Москви, і краєвид стає більш промисловим — димні фабрики й гігантські вантажівки, сірі міста, оперезані житловими районами. Ірина сідає до свого столика і повторно накладає макіяж товстою м’якою щіткою. — Не забудь вдягти браслет, — нагадує їй Федоров. За цілий день він звернувся до неї уперше. Вона кривиться, але її відображення у дзеркалі майже не змінюється — цьому сприяють ін’єкції ботокса, які що три місяці робить їй особистий лікар. Браслет водночас зачаровує і відштовхує її, хоча вона й знає, що він коштує не один мільйон. Він зроблений із немалої кількості золота, всипаний діамантами, крім однієї секції, де міститься гравіювання у вигляді якихось випадкових незрозумілих їй цяток і карлючок. «Він зветься браслетом вірності», — сказав їй чоловік, коли дарував його, а тоді застебнув браслет на її руці, і той здався їй
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx