14 • Еллі Конвей наручником. Вона з жахом знайшла всередині вигравіювані ініціали NC. Уживані речі взагалі для неї — під забороною, як і сама думка про те, щоб носити щось, чого торкалась чужа шкіра. Але Федоров наполягає — так, як уміє тільки він, не підвищучи голосу, але в неї на шкірі все одно виступають крихітні сироти. І вона вдягає браслет. Ірина — донька президента, вона росла майже як дитина королівського роду в будинку, де не встигнеш узяти келиха до рук, як хтось підскочить і протре стіл раніше, ніж ти поставиш його назад. Вона сама обрала його, Василя Федорова, або Крістофера Клея, тож ніколи не зізнається, що її спокійний чоловік, з його м’яким голосом і м’якими долонями, жахає її. У нього всередині чорна діра, і вона гадки не має, наскільки та глибока. — Він колись здіймав на тебе руку? — спитала якось її сестра, помітивши, як Ірина смикається, коли чоловік підходить близько. І коли Ірина заперечливо похитала головою, сестра сказала: — Певно, тому що боїться нашого батька. — Ні, — виправила її Ірина, — тому що йому нестерпно до мене торкатися. Наближаючись до столиці, Федоров складає портативний комп’ютер і стає над своєю валізою, що лежить розкрита на ліжку. Ірина бачить, як його руки з тими чистими, бездоганної форми нігтями тягнуться до бічної кишені, і розуміє, що саме він шукає. Їй гидка ця його манія. Вона знала чоловіків з фетишами — до ступень, до зв’язування, до невимовних сексуальних практик. Але від пунктика її чоловіка в неї аж мурашки спиною бігають. Обривок стрічки, колись блакитний, а тепер сірий і лискучий від віку й мацання, його єдиний зв’язок з матір’ю, яка відмовилася від нього не тільки після його народження, коли залишила його у телефонній будці загорнутого в ковдру, від якої лишився тільки цей жалюгідний клаптик. Але й удруге, коли
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx