17 РОЗДІЛ 2 Про втому забуто, коли Мідас постає переді мною. Вся моя бачність зосереджена на ньому, кожна клітинка мого тіла ловить його увагу. Поки Мідас надалі обдивляється мене, я користуюся нагодою намилуватися вродливими рисами його гладкого лиця, вольовим розрізом очей. Що довше я розглядаю короля, то скоріше вибачаю йому те, що він покликав мене на свої оргії цього вечора. Вибачаю те, що приневолив мене зорити за тією втіхою, до котрої я не мала змоги долучитися, доки він розминав чресла своїх сідлиць. Мідас здіймає руку й ковзає пальцем по моїм ґратам. — Ти така люба мені, Аурін, — жебонить він стишеним лагідним голосом.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx