7 РОЗДІЛ 1 Підносячи до губ золоту чашу, споглядаю, як крізь смужки посвіту між моїми ґратами виграє оголена плоть. Освітлення зумисне тьмаве. Тріскотливе полум’я осяює принадні постаті, що рухаються в теплому тандемі. Сім тіл роблять все задля втіхи одного, а я сиджу собі тут, відгороджена, ніби якась глядачка спортивних ігрищ. Король прикликав мене сюди кілька годин тому, коли почав був пашіти й упрівати від в’юнких наложниць свого гарему, знаних як королівські сідла. Цього вечора він вирішив розважитися в атріумі, либонь, через акустику. На його честь стогони відлунюють насправжки хітливо: — О так, мій королю! Так! Так!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx