14 — Ну, вигляд маєш нічогенький, — відказую йому, стенаючи плечима та грайливо викривляючи рота у посмішці. Реготнувши, він величаво прочовгує до ґрат. У мене в животі — гусениці замість метеликів. Заздрю цим вільним крилатим бестіям. Очима він прочісує моє тіло від босих ніг аж до грудей. Я завбачливо втримуюсь од зайвих рухів з місця, тож сиджу, мов укопана. І хоч як би мені не припекло метушитися під його пронизливим поглядом, я сумирно дивлюся на нього в очікуванні. Довелося навчитися ціпеніти, адже це йому до вподоби. Його очі неквапом прочісують моє тіло. — Гм-м. Що це в нас тут за кралечка, так би й поласував на вечерю. Граційно поволі підводжуся, доки шовк моєї сукні спускається каскадом згинами тіла до пальців ніг. Затим підходжу до решітки перед ним. Однією рукою охоплюю ґрати, що нас розділяють. — Ти міг би випустити мене з цієї клітки та розкуштувати. — Пильную, аби мій голос лишався грайливим, а лице манливим, хоча моє лоно палає від жаги. Випусти мене. Торкнися мене. Зажадай мене. Мій король — складна людина. Я знаю, що він турбується про мене, але останнім часом я просто хочу… більшого. Хоча розумію, що це моя провина. Більшого, ніж я маю, годі й воліти. Я мала б бути на сьомому небі від задоволення всім, але не можу дати собі ради. Я воліла б, аби Мідас дивився на мене так само, як дивлюся на нього я. Я воліла б, аби його груди розривала та ж туга, що й мої. Та навіть якщо я занадто багато хочу, було б уже й так непогано, якби він бодай бавив зі мною трохи більше часу. Я знаю, що це всього лишень рожева мрія. Він — король. Його всякчас відволікають тисячі справ. На нього покладені обов’язки, які мені й поготів не збагнути. Те, що мені
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx