«Фанат» Ніка Горнбі

23 Найбільше мене збентежило цілковите розчарування, що його приніс ранковий суботній дзвінок Джекі. Я не міг второпати. Місяцями вибудовувати це завоювання — і в момент капітуляції не відчути нічого; навіть ще менше, ніж нічого. Звісно, я не міг сказати цього Джекі, та, з іншого боку, не годен був демонструвати ентузіазм, якого вона вочевидь потребувала, тож вирішив набити тату з її ім’ям на правій руці. Не знаю. Пошрамувати себе на решту життя виявилося легше, ніж сказати Джекі, що все це було недолугою помилкою, що я просто плутався з нею на стороні. Згідно з моєю своєрідною логікою, показуєш тату — і не переймаєшся промовлянням слів за межами свого розуміння. Маю пояснити, що я не любитель татуювань; не є і ніколи не був фаталістичним рок-н-рольним декадентом чи пересічним качком — любителем лагера. Та приблизно в той час у школі тату набули страшенної популярності, і тепер кілька бухгалтерів та шкільних учителів, менеджерів з персоналу й програмістів, яким уже за тридцять, носять випалені на своїй шкірі жахливі написи з тієї епохи (на кшталт «Манчестер Юнайтед б’є насмерть» чи назви рок-гуртів). Я лише збирався нанести на плече стримане «J  R», але татуювальник Віктор не погодився. —Її ім’я з якої літери починається? J чи R? — J. —І як довго ти зустрічаєшся з цією пташечкою J? Агресивна маскулінність цього салону мене лякала — інші клієнти (явно вищезгадані качки, чомусь здивовані моєю появою), зображення голих жінок на стінах, зловісні зразки пропонованих наколок, більшість

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx