27 / 40
Розділ 1.
Початки військової справи
27
Військова організація
1900—1000 рр. до н. е.
(пізня бронзова доба)
Цей період позначений черговими змінами в до-
вкіллі (на початку та наприкінці), які супрово-
джувалися низкою військових конфліктів. При
цьому драматичні події не обмежувалися сучас-
ною територією України, а місцеве населення
ставало учасниками війн далеко за її межами.
За цих обставин удосконалення зброї та вій-
ськової справи стало життєво важливим.
За археологічними свідченнями зберігаються
потестарні системи, характерні для попередньо-
го часу: племена, вождівства, складні вождів-
ства. Їхні мобілізаційні можливості залежали від
чисельності населення лісової, лісостепової та
степової смуг і приблизно відповідали попе-
редньому періоду. У другій половині ІІ тис. до н. е.
зростає, з поширенням хліборобства на південь,
у степову смугу, чисельність військових контин-
гентів, які могли вимірюватися від 2—5 тисяч до
10 тисяч і більше осіб. Історичні відомості про
«навалу народів моря», Троянську війну, у якій
могли брати участь племена з цих країв, містять
дані про війська з десятків тисяч воїнів.
На початку розглядуваного періоду до тра-
диційної піхоти додаються бойові колісниці,
основна ударна сила держав цієї епохи —Єгип-
ту, Месопотамії. Наприкінці ІІ тис. до н. е. на
полі бою вперше з’являються вершники — кін-
ні стрільці, а також важкоозброєна кіннота, які
визначатимуть ситуацію у наступні тисячоліття.
Ведення бою з колісниці вимагало не лише
вправності та тренувань, але й певних фізичних
можливостей. Колісничі являли собою не лише
еліту військових формувань, але й еліту тодіш-
ніх суспільств. Те саме можна сказати і про важ-
коозброєну кінноту пізнішого часу.
У лісових та лісостепових регіонах домінува-
ла піхота. Колісниці були привілеєм степового
населення. А от верхова їзда й кіннота набули
поширення в усіх регіонах, традиційно залиша-
ючись основним родом військ у степах.
Для морських походів вірогідне створення фло-
тилій із великих човнів, призначених насамперед
для транспортування воїнів, припасів та зброї.
Озброєння
1900—1000 рр. до н. е.
(пізня бронзова доба)
У цей період комплекс мисливського озброєння
перестає відрізнятися від спеціалізованого, вій-
ськового — насамперед через майже повне ви-
тіснення виробів із кременю бронзовими. Якщо
близько 1900 р. до н. е. вістря здебільшого виро-
бляли з кременю, то до кінця ІІ тис. до н. е. ця
практика майже зникає. Комплекс озброєння
містив лук зі стрілами, дротики, списи, сокири,
кинджали, мечі. Із захисного спорядження відомі
щити (дерево посилене бронзовими накладками),
за іконографічними матеріалами могли бути шо-
ломи, широкі перев’язі (метал, шкіра).
Бойова сокира-молот, прикрашена рельєф-
ними зображеннями. Інгульська катакомбна
культура, ІІІ тис. до н. е. Село Баратівка, Ми-
колаївська область. Археологічний музей
Інституту археології НАН України, Київ