12 Однак навчальний рік закінчився, а ми продовжили писати. Незважаючи на мізерну відстань у менш ніж п’ятдесят кілометрів та появу фейсбуку, досі спілкуємося тільки так. У цьому є щось особливе. І це не я дивлюся «Молоді матусі», а моя шістнадцятирічна сестра, яка втягнула й мене. Лише один раз. Не розумію, навіщо розповів про це Раєн. Нічого кращого не міг вигадати, як давати привід для глузувань, щоб його! Вкотре згортаю листа. Складки чорного паперу настільки потерлися, що, імовірно, розірвуться, якщо я розгорну його ще хоч разок. Багато змінилося в нашому листуванні за ці роки. Теми для розмов та суперечок, навіть почерк… Від великих, ще незграбних літер дівчинки, яка щойно освоїла письмо, до впевнених, чітких штрихів жінки, яка пізнала себе. Тільки папір ніколи не змінюється. І ручка зі срібним чорнилом. Чорні листи від неї щоразу спричиняють приємний викид адреналіну, коли з’являються серед купи пошти на кухонному столі. Відкладаю аркуш у бардачок до інших улюблених листів від Раєн та, беручи ручку, проводжу легкі штрихи блокнотом, що лежить на колінах. «Сміливіше, нафарбуй очі та губи, — шепочу, записуючи рядки на папір, — заклей тріщини та замаскуй зморшки». Я задумуюсь, закушуючи нижню губу з пірсингом. «Приховай ще мішки під очима, — нашіптую собі під ніс, поки текст вертиться в голові, — і рум’янами щічки покрий, обман розпусти безсоромний». Швидко записую слова, хоча в темряві мої карлючки ледь помітні.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx