18 • Еллі Конвей Але спочатку треба домогтися довіри людей. І він точно знає, як це зробити. Дебати починаються. Говорять про внутрішню політику, про міжнародні загрози. Федоров заявляє про плани на модернізацію країни, але водночас застерігає від надмірного темпу реформ. Він говорить про високий рівень наркозалежності, про кримінальні банди, пов’язує їх з узбеками й таджиками, намагається обернути своє американське дитинство собі на користь. «Я на власні очі бачив, до чого може призвести нескінченне прагнення до самореалізації. Я бачив, як воно може перетворитися на рак, що пожирає суспільство зсередини». Але при цьому він обережно уникає надмірної критики старого режиму, на словах схвалює досягнення Соколова. Врешті-решт, це ж Росія. Журавльов відчуває, що динаміка дебатів змінюється не на його користь, і від цього на його чолі виступає піт. Він тисне на найслабшу позицію опонента. «Як чужинець, ви навряд чи розумієте…» — каже він, і далі: «І самі, будучи іммігрантом, ви…» Федоров скрипить зубами — стоматолог сваритиме його, — але зберігає нейтральний вираз обличчя. Він розповідає на камеру про місто, в якому його знайшли немовлям, глибоко в спустілому череві Сибіру. Російське місто, каже він, де живуть справжні росіяни. Він не протиставляє його вестернізованим столицям, Москві й Санкт-Петербургу, але натякає на це. Він повторює тезу про те, як свідомо обрав цю країну, на противагу всім тим, хто, народившись зі срібною ложкою в роті, витрачають статки, які дала їм Росія, на півдні Франції, в Лондоні або на Близькому Сході. Тут Журавльов, який цього року провів сім місяців на приватному острові поблизу Дубая, чіпляє пальцем комір сорочки, щоб ослабити його, чим привертає непотрібну увагу до своєї обвислої шкіри на шиї. Журавльов відчуває, що земля під ногами хитається, і несамовито шукає, яку б кісточку кинути людям — заплановане зниження податків чи, може, зростання пенсій.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx