10 Я належу йому. Впираючись ногами в ґрати перед кліткою, вмощуюся спиною на подушки. Пантрую, як дупця короля ритмічно вигинається, коли він заглиблюється й вистромляється з сідлиці під собою. Водночас з обох боків од нього на ліжку стоять навкарачки дві жінки, надаючи йому доступ до своїх оголених грудей, які він розминає обіруч. Короля запалюють звабні перси. Зиркаю на власні груди, оповиті золотим шовком. Скидається радше на тогу, аніж на сукню. Смужки тканини, скріплені разом на кожному плечі, каскадом спадають донизу, підперезані золотими петлями на талії. Я ношу, торкаю або виджу довкіл саме тільки золото. Кожна рослина в цьому атріумі, колись родюча та зелена, нині мертва та застигла. Вся зала, окрім прозорого скла вітражів, золота. Опріч позолоченої постелі, на котрій король шарпається, золотою стружкою всіяна також і дерев’яна рама ліжка. Підлога із золотого мармуру, в якому лисняться темні прожилки, нагадуючи мерзлі мулисті потічки. Золоті дверні ручки, блискотливі виноградні лози, що в’ються позолоченими стінами, металеві колони, що тягнуться до арок, втілюють багату розкіш. Золота в замку Гайбелл короля Мідаса — куди оком не кинь. Золоті підлоги. Золоті віконні рами. Килими, полотна, гобелени, подушки, шати, посуд, лицарські обладунки, що й казати, навіть маленька пташка завмерла в неживому лиску. Скільки сягає око, саме суцільне золото, золото, золото, зокрема в усій оздобі палацу. Кожен камінь, щабель та стовп. Назовні зáмок мав би яскраво виблискувати на сонці. На щастя для всіх, хто мешкає за межами палацу, годі й уявити, щоб сонячний промінець абиколи сягав його. Як не сніг, то сльота, а як ні се ні те, так хвижа. Дзвін тут завсіди застерігає про скору хуртовину, закликаючи людей зоставатись удома. А ще той велетенський дзвін
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx