«Бійцівський клуб 2: графічний роман» Чака Поланіка

шерифа у вбиральні, а просто настрахати його

кастрацією. (Я так зрадів, коли під час сеансу

в кінотеатрі побачив, що в екранізації зробили

відповідну правку…) Але в дечому мені зізнава-

тися досить незручно, публічно я про це ще не

говорив: я не розумів, що Тайлер Дьорден —

лише проекція розщепленої психіки оповідача.

Я гадав, що це реальний персонаж, бо, скажу

собі на захист, Марла також розмовляла без-

посередньо з Тайлером, а як можна вірити в чу-

жі галюцинації? Тож я переконав Чака внести

правки, які б усунули джерело потенційної, як

мені здавалося, плутанини в головах читачів.

Марла говорить тільки до оповідача, а не до

Тайлера.

Я хочу підкреслити, що «Нортон» взялися за

«Бійцівський клуб» зі щирим запалом. Відділ про-

дажів подбав про книжку, і ми продали права на

видання в м’якій обкладинці за 25 000 доларів,

тож успіх сам прийшов до нас у руки. Редактори,

які працювали над цим виданням, і досі мені роз-

повідають, що коли починалися дискусії з приво-

ду переваг «Бійцівського клубу» або їх відсутно-

сті, то точки зору ділилися полярно. «То це ви

редагували ту книжку», — кажуть вони мені обе-

режно, але з повагою. Книжка отримала кілька

схвальних відгуків та кілька нищівних, навколо неї

утворився певний культ, але продажі примірників

у твердій обкладинці виявилися скромними —

щонайбільше 5000 копій. Однак Чак уже завів-

ся не на жарт, і я зумів підписати права на його

наступний роман, один із моїх найулюблені-

ших — «Вцілілий». Невеличка перемога над си-

лами узгодженої реальності, як мені здалося.

А потім «Бійцівський клуб» отримав дивовиж-

не друге життя в Голлівуді. Впливовий продюсер

компанії «Фокс» Лора Зіскін, Бог знає чому,

вирішила подати книжку на екранізацію. Джим

Улс написав фантастичний сценарій, одну з най-

кращих адаптацій для кіно. Девід Фінчер, темний

лорд кінематографу, взявся за проект із палкою

відданістю, наче вирушив у персональний хрес-

товий похід, і фільм вийшов таким реалістичним,

жорстоким і жахливим, що «Фокс» відклали

прем’єру на багато місяців, бо саме тоді відбу-

лася стрілянина в Колумбайні

. Прокат у кіноте-

атрах був приречений на комерційний провал,

але DVD з різноманітним додатковим контен-

том і нескінченна трансляція на «Спайк» та ін-

ших кабельних каналах зробили свою справу,

і тепер «Бійцівський клуб» зараховують до кла-

сики покоління, це мало не літературний «об-

ряд посвяти». Відтоді Чак написав іще багато

складних романів, повних неперевершеної ви-

нахідливості та схибленого гумору, які прода-

лися мільйонними накладами по всьому світу.

Один із них — «Невидимі монстри», за який узя-

лися мої колись недовірливі колеги з «Нортон»,

а решту я мав неабияке задоволення видати

сам. Чакові будні робітника на конвеєрі та

розробника документації в «Freightliner Corpo-

ration» стали далеким спогадом. «Бійцівський

клуб» можна знайти в бібліотеці кожного чоло-

віка. Однієї миті я припинив стругати жарти

й алюзії на назву «Бійцівського клубу» та «Пер-

шого правила…», бо навіщо мені взагалі поби-

ватися? Судячи з усього, я «вмію з таким управ-

лятися». Збіса непогано вмію.

А тепер «Бійцівський клуб», за допомогою цьо-

го сіквела, зробив перехід до іншого стану — та-

кого природного, наче його винайшли саме для

того, щоб умістити геній та гостре слово Чака

Поланіка. Цього я також не очікував, але так зра-

дів, коли дізнався. Тайлер Дьорден живий!