17 Я оглядаюсь на порожню дорогу, перевіряючи, чи не завернув на узбіччя. — Просто сьогодні той квест. Мені треба з’явитися. Чому ти не на добре освітленій трасі в безпечному парку, де ще два десятки інших бігунів навколо? Га? — Досить мене няньчити. — Досить займатися дурнею, — різко відповідаю я. Ну а що вона собі думає? Тут і вдень не дуже безпечно, але вночі? Я на рік старший, і в цьому році закінчую школу, але зазвичай вона з нас двох відповідальніша. І тоді мені спало на думку. — Чуєш, — бурчу, — ти потягнула шістдесят доларів з мого гаманця зранку? Помітив, що їх уже немає, а тільки вчора поклав. Я точно не витрачав, і це вже втретє, коли мій кеш кудись зникає. Вона робить очі кота зі «Шрека», знаючи, що я завжди на це ведуся. — Треба було купити матеріали для наукового проєкту, а ти все одно їх ніколи не витрачаєш. Не лежати ж їм даремно. Я закочую очі. Вона знає, що я не можу просто взяти й попросити в батька більше грошей. Енні — його янголятко, він готовий дати усе, чого вона забажає. Та хіба я можу сердитися? Енні — як дитя, інколи робить дурниці. Усе що завгодно, аби вона була щасливою, гадаю.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx