18 Сестра усміхнулася, помітивши, що я пом’якшав, і, хапаючись за віконну раму, застрибнула на сходинку під дверцятами. — Гей, можеш взяти мені газованки? — запитує вона. — Холодної як лід газованки можеш взяти на шляху додому? Адже ми обидва знаємо, що ти протримаєшся там п’ять хвилин, якщо тільки не знайдеш гарячу дівчинку, що змусить тебе соціалізуватися, хіба не так? Я сміюся про себе. От дурепа. — Добре, — киваю я. — Сідай у тачку й поїдеш до заправки зі мною. Гаразд? — І трохи карамельок, — додає вона, ігноруючи мою просьбу, — або будь-що жувальне. Тоді зістрибує зі сходинки та мчить від мене вздовж вулиці. — Енні! — Тисну на газ, щоб наздогнати. — Негайно! Вона дивиться на мене й хихотить. — Мішо, он моя машина, — вказує вона. — Бачиш? Я кидаю погляд уздовж дороги. Дійсно, її синій «міні купер» припаркований з правого боку. — Побачимось удома, — говорить вона. — Уже набігалась? — Та-а-ак. — Вона драматично схиляє голову. — Зустрінемося вдома, окей? Не забудь про мою газованку й карамельки. Я жартівливо усміхаюся. — Я хотів би, але де мені грошей взяти? — У центральній консолі, — кидає вона у відповідь. — Не роби вигляд, що не пхаєш решту абикуди, тільки не на місце. Закладаюся, ми по всій машині баксів сто нарити зможемо. Пирхаю.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx