16 Я сповільнюю машину, опускаю вікно з пасажирського боку й зупиняюся біля неї. — Ти розумієш, який у тебе зараз вигляд? — обурено питаю, від гніву стискаючи кермо. — Як приманка для серійного вбивці! Вона тихенько хихикає, хитає головою й продовжує бігти, змушуючи мене набрати швидкості. — Ти розумієш, де ми? — вона опирається. — На дорозі між Тандер Бей та Фелконс Велл. Вона завжди безлюдна. Усе зі мною гаразд, — Енні хмурить брови. — Не будь як татко. Я морщуся з відрази. — А, — починаю, — я на цій дорозі, отже, вона не безлюдна. Бе. Не хитай тут мені головою тільки через те, що ти єдина дурепа, якій спало на думку бігати фіґ знає де, і я не хочу, щоб тебе зґвалтували та вбили. І ве. Це було абсолютно зайве. Я не схожий на тата — вражаєш болюче місце. Неприємно. — І тоді гримаю: — Залізай у кляту тачку. Вона знову хитає головою. Як Раєн — любить мене бісити. Окрім Енні, не маю інших братів чи сестер. І незважаючи на мої неідеальні стосунки з татом, з нею ми досить добре ладнаємо. Енні продовжує бігти, важко дихаючи, коли я помічаю мішки під її очима та впалі щоки. Ледь стримую бажання знову її повчати. Сестра занадто тяжко працює й майже не спить. — Давай, — кажу, втрачаючи терпіння. — Серйозно, у мене немає на це часу. — Тоді що ти тут робиш?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx