20 Аби кожен мав стільки ж енергії… Виїжджаю на всипану гравієм дорогу, роблю декілька поворотів і бачу попереду галявину, оточену темними деревами. Навпроти видніється велетенська будівля. Більшість вікон розбито, через них я вже помічаю вогні всередині та тіні, що безперервно рухаються. Здається, раніше тут виробляли взуття. Але щойно народ Тандер Бей став впливовим і заможним, виробництво перенесли до міста, щоб тримати чутливі вушка та носики мешканців подалі від шуму і забруднення. Однак цей склад досі використовують, хоч він і розвалюється на очах. Багаття, вечірки, маскаради… Тепер це простір для хаосу, і сьогодні він належить нам. Знайшовши місце для паркування, я вилізаю з машини й замикаю дверцята, більше хвилюючись за листи Раєн та жмуток своїх нотаток, аніж за гаманець. Направляюся до входу і, опинившись усередині, навіть не оглядаюся навколо. У колонках грає «Square Hammer» гурту Ghost, поки я пробираюся крізь натовп до кутка, де сидять хлопці. Під час кожної вечірки на цьому складі вони тусять тільки там. — Мішо! — кличе мене хтось. Підводжу погляд і, не спиняючись, киваю хлопцю, який стоїть зі своїми дружбанами біля колони. Хтось плескає мене по спині, декілька осіб вітаються, але я бачу тільки невпинний рух людей, освітлених спалахами камер на телефонах, і чую лиш сміх, що заглушає музику. Виходить, Дейн таки має рацію. Усі, здається, кайфують від вечірки. Пацани сидять на диванах у кутку (як я і думав). Дейн працює за планшетом, імовірно керуючи подією
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx