30 — Окей, забудь, — і відвертається, щоб піти геть. — Чекай! — кричить хтось. Дейн підбігає до Раєн, зупиняючи її, тоді підходить до мене й ледь чутно відчитує: — Чуваче, чому ти поводишся так, наче вона дала по пиці твоїй бабусі? Капець. — І знову повертається до Раєн усміхаючись: — Привіт! Як справи? Я на мить опускаю очі. Вона реально не знає, хто я? Імовірно, дофіґа людей про нас і не чули, ми не такі популярні. Можливо, ця вечірка єдина в радіусі вісімдесяти кілометрів, то чому б не прийти сюди, коли більше нічого робити? Раптом вона й сраної гадки не має, що стоїть перед Мішею Лером? Перед хлопцем, з яким листується з одинадцяти років. — Як тебе звати? — запитує Дейн. Вона повертається, блимаючи очима, чітко виявляючи настороженість. Через мене. — Раєн, — відповідає. — А тебе? — Дейн, — тоді він повертається до мене, — а це… Тієї самої миті я простягаю руку й легенько ляскаю його по животу, спиняючи. Ні. Так ми знайомитися не будемо. Раєн хмурить брови через мою реакцію, імовірно гадаючи, у чому проблема. — Ти живеш у Фелконс Велл? — продовжує Дейн і, розуміючи мій натяк, змінює тему для розмови. — Так. Він киває, і вони обоє мовчки стоять. — Ну добре… — Дейн плескає в долоні. — Чув, тобі треба з’їсти щось, як «Леді та Блудько»?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx