«Панк 57» Пенелопа Дуглас

31 Не чекаючи на відповідь, він простягає руку через барну стійку й порпається в контейнерах з гарніром. Дістає часточку лимона, і Раєн здригається. — Лимон? — Ставлю троє псів, — провокує він. Але Раєн хитає головою. — Гаразд, зачекай, — наполягає він. А я не можу відвести від неї очей, намагаючись переварити, що це, бляха, Раєн. Ці тонкі пальці написали мені сто вісімдесят два листи. На цьому підборідді є шрам від падіння на ковзанах у вісім років, який вона маскує макіяжем. Ці пасма Раєн зав’язує у хвостик щовечора, адже для неї немає гіршого, аніж прокинутися з волоссям у роті. У мене було до десятка дівчат, але жодної я не знав і близько так добре, як знаю Раєн. А вона дійсно й уявлення не має… Дейн повертається, тримаючи бамбукову паличку зі смаженим зефіром на кінчику. Тоді підходить та тицяє її мені: — Взаємодій, будь ласка. Потім повертається до Раєн і бере телефон з її рук: — Починайте, а я сфотографую. Раєн спантеличено змірює мене очима, очевидно не бажаючи робити зі мною нічого в стилі «Леді та Блудька». Але вона не відступає і навіть не вдає сором’язливості. Наближаючись, Раєн хапає барний стілець та наступає на підніжку, щоб зрівнятися зі мною. Вона не низенька, але точно нижча за мої метр вісімдесят. Раєн нахиляється й пильно заглядає в мої очі з розкритими губами. Довбане серце ледь не вискакує

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx